ВСТУП

Все, що буде написано мною в «Спогадах 20 сторіччя» - правда. Можливо, це буде одне з їх досягнень, але це гола правда. Переді мною лежать листи Льва Успенського художнику Льву Самойлову, де написано: «Кожна людина, яка прожила велике життя, має право і повинна писати спогади, будь-то адмірал чи управдом; і ще невідомо – чиї спогади будуть цікавішими».

Я, Надєїна Нонна Іванівна, дівоче прізвище Левчук Нонна Іванівна. Закінчила Педагодічний Інститут імені Горького в 1949 році в місті Києві. Пропрацювала на педагогічній роботі 40 років. Коли починаю писати спогади маю 74 роки. Життя людське подібне бігу на короткі і довгі дистанції. Кому судьба уготовила пробігти всього 100 м. Хтось пробігає більше, ну а той хто святкує своє століття – це вже марафонець. Не знаю скільки мені ще бігти по моїй доріжці, але що на фінішній прямій – це точно. Наштовхнув мене написати спогади письменник Борис Комар, твори якого допомагають вчителям у вихованні учнів. Він нам друг, а його син Юра – кум, бо хрестив нашого онука Діму. А близький нашій сім’ї Пелипець Віктор, який має літературні здібності і все життя збирається написати книгу «Про людське життя», в одному листі до нас писав: «Ніколи я не читав твори Яворівського і знав його перш за все як добросовісного і розумного політичного діяча, а зараз випадково купив його трьохтомник, читаю уважно і п’янію від щастя, що у нас є такий Богом даний письменник, який він хороший художник, яке глибоке розуміння душі наших людей і велика майстерність поетичних виразів. «Цей трьохтомник Володимира Яворівського подарував нам Пилипець Віктор, і коли я уважно прочитала твори, так вони мені дуже допомогли в написанні моїх «Спогадів ХХ століття».

Я вирішила, що буду дивитися на людей, про яких буду писати, психологічно правдиво, як у Яворівського і дивитись на цих людей люблячими всепрощаючими очима, згадуючи образ Марічки добродійки у Яворівського, де написав він у висновках: «Поки є такі добродійки в цьому світі – житимуть люди!». Або в його образі слова Катерини Білокур, де вона говорить: «Прощаю Никона, хоч настраждалася через нього, може і він колись повірить, що в людини є душа, а не тільки серце, яке ганяє кров по жилах».

В своїх спогадах буду старатись не мати інших об’єктів дослідження людського характеру й історичної правди прожитого мною життя, а в кінці написання спогадів виведу образи людей у моїх спогадах життя у 20 столітті...